Я не визнаю ці вибори.

          Товариство, навіщо такі пристрасті? Чи Ви щось незвичайне побачили? Чи не розуміли як воно буде? Можливо Ви читати не вмієте? Цей сучий потрох вже більше року тримає над головою цей плакат -

           Самі знаєте, мабуть, що відбувалося, як тільки воно влізло на Банкову. Відбувалася повзуча диктатура. Так, щоб всі поступово звикали. Не раптом. По одному, потихеньку, закривалися телеканали, закривалися газети. Потихеньку мінялися судді. На "правільних". За прокуратуру не кажу, вона і так була бандитська.
           Також, спокійно, як так і треба, не виконувалися закони. В такому же режимі порушувалися закони. Пояснень ніяких. При звертанні в прокуратуру, звідти викидали заздалегідь заготовлені паперові літачки з написом - "Порушень закону не виявлено". І це логічно. Не будуть же вони, порушуючи закони, казати, так, ми порушуємо закони, саджайте нас в буцегарню.
          Натомість, вони самі почали кидати в буцегарні, потенційно небезпечних для себе громадян. Почали з простих людей,  яких не було кому захищати. Потім добралися і до відомих політиків. Вирахували, хто для них самий небезпечний і хто може їм голови повідривати. Так опинилися за ґратами Юлія Тимошенко та Юрій Луценко. Ми і це проковтнули.
          Запустили проекти псевдоопозиційних партій. Політичний труп, Ющенка, витягли з труни. Намагалися з Королевської  псевдоЮлю створити, але вона своїм басом распугала всіх виборців. Але один попсовий проект начолі з величезним мордоворотом Кличком та купою тушек, перебіжчиків, криміналу, таки спрацював. То, до корита додалася ще одна гоп-компанія. Зараз звикає до цього, свого джек-поту.

          За Коституційний Суд та Верховну Раду взагалі мовчу. Після "правільних" змін та "правільних" рішень, ця срань стала вже узурпаторам, а Верховна Рада, нелегітимною.
          Запитаєте, до чого я все це згадую. А це і були вибори. Все це робилося заради них. Закон про вибори прийняли гарний? Так. Але виконувати його ніхто не збирався. І на його порушення, "правільні" суди завжди відповідали - "порушень нема". А більше нема куди звертатися. Сиджу куру.
          Звісно це не все. Підкуп, гречка, залякування, шантаж, каруселі, косинки, повний набір. Ця падла кожен день щось робила задля фальсифікації виборів.
          Ну, і ось, апогей, 28 жовтня. Вже не виборів. Просто фіксації того, заради чого вони опускали всіх нас, відбирали в нас громадянські права, змішували нас з лайном.
          А інакше їм неможливо. Паралельно з виборчим процесом цей кнур, зі своїм виводком, шаленими темпами розкрадав країну, розкрадав бюджет, грабував підприємців. Страховка йому була потрібна, як повітря. У вигляді сфальсифікованих виборів. Зараз відбувається останній акт цієї п'єси.
          То що, були вибори, чи ні? На мій погляд, ні. Тому,

          я не визнаю ці вибори

          І що далі? А далі нам треба зрозуміти, що влада, це ми. І ні про що не домовляючись з виродками, які захопили владу в нашій країні, взяти їх за комірець та викинути на хрен. Кого просто, назавжди з влади, кого на цугундер.
          Для цього, за класикою, потрібна революційна ситуація. Особисто я, знаходжуся в ній з тієї миті, коли цю смердючу котлету у піджаку, Януковича, оголосили Президентом. Через декілька місяців воно позбулося цього статусу, і стало узурпатором, що додало мені ще більше підстав перебувати у стані революційної ситуації.
          Але один я не потягну цю місію. Треба чекати, коли до мене приєднається ще, як мінімум 1-2 мільйона громадян. Це в мене не пихатість говорить, це амбіції.

          То що, товариство, збираємося до купи?

Я сфальсифицировал выборы.

УДАР в голову.

          Ба-бах!!! Це удар кулаком в голову. І в самій голові мозок об стінки черепа - др-р-р-р-р-р.
          Ну і які перші думки повинні би з'явитися? Пройти обстеження, якщо не дуже сильно мізки відбиті, то все життя проводити профілактичне лікування. Якщо там рецидив з'явився, то більш серйозне медичне втручання потрібне. Можливо трепанація черепа...Ну це я так, як обиватель розмірковую. Хай медики більш фахово викладуть свою думку.
          Ну, і в будь-якому разі, якщо би в нормальній країні така людина, замість того, щоб спокійно піти на пенсію та займатися власним здоров'ям, купила партію, понабирала би туди різних перебіжчиків, тушек, криміналітет, та пішла на вибори, то з неї би просто посміялися. І вона би, ця людина, не дивлячись на безліч отриманих травм, сама би це розуміла.
          Але у нас дивна країна. В нас є такий екземпляр, який не розуміє цього. Це Кличко. На анімашці не його череп, і тим більше, не його мізки. Там тільки його образ. Я би не згадував, що його багато разів били по голові, в решті-решт, є політики, які займалися в свій час боксом, а потім кинули його та перейшли в політику. Але і тоді вони не купували партії, вони починали з самих азів. Проходили всі щаблі становлення політика. Від рядового члена партії, посад чиновника, дрібних виборних посад, і так далі, поступово вибудовуючи свою кар'єру.
          Звісно для цього повинні бути мізки. Хоч би таки, як на анімашці. А у Кличка, хто-небудь спостерігав наявність мізків? Можливо вони і є, але десь розміром з горіх. Освіти в нього нема ніякої (так само, як і партію, куплену ступень якого-то доктора, ми мабуть не будемо згадувати, чи не так?). Двох слів зв'язати він не може. Це який-то клон межигірського бовдура Януковича. До речі  він повністю повторює його шлях. Не тільки за кругозором та освіченістю, вірніше, відсутністю і першого і другого. Але Кличка так само оберігають від запитань, як і Януковича. Щоб не дай Боже, хтось не спитав щось, не те що незручне, а просто за якусь банальну річ, з відповіддю на яку він просто зганьбився би. Прикладів тому вже чимало, тому його політтехнологи зробили висновки, і тепер фільтрують всі запитання, які надходять до нього на зустрічах з виборцями та прес-конференціях.
          Навіть цікаво, що він збирається робити у владі? Нещодавно, в Грузії, з'явився подібний новий, здається міністр енергетики, колишній футболіст. Не вкладається в голові.

          То що, щось подібне і нас очікує? Звісно ж, ні про яку фахову підготовку у будь-якій галузі господарства у випадку з Кличком не йдеться. Навіть, якщо в нього будуть фахові консультанти.  Але в них автоматично з'явиться спокуса кинути такого лоха, як Кличко. Те, що вони будуть йому пропонувати, для нього буде темний ліс. Ніякого вірного рішення він прийняти не зможе. Тільки "пальцем в небо". Звісно, такий зіц-голова, це подарунок для шахраїв та казнокрадів. Але, навіщо він нам, такий, потрібен?       
          Невідомо, з якою політичною течією він себе ідентифікує. Політична орієнтація людина не визначається одномоментною заявою. Це довгий процес. Політичні вподобання формуються у відповідному середовище. Будь-то бізнес-середовище, чи група людей, для яких є головним устремління нації до незалежності. Є концепції електоральної участі з домінуванням соціального замовлення. Не буду далі продовжувати, тому що у зв'язці з Кличком, все це звучить досить дико.

          Це Полесов №2. Готов прислужувати. Завжди. І будь-якій владі, незалежно від її політичної спрямованості, або навіть за відсутності такої.
          Для мене, Кличко звичайний барига. Його мета, заробляння грошей. Так, бокс важкий засіб заробляння, але він сам обрав його. Тим більше, що і його конституція це дозволяла. Але, ця робота обмежена віком. І тепер він шукає нове джерело прибутку. А якщо прискіпливо роздивитися його біографію, чим він займався, то стає зрозуміло, що він не гребує будь-якими брудними засобами.

 
          З такими своїми мутними пріоритетами, невідомими політичними інструментами, він нагадує грабіжника, який ламає двері з чорного ходу в наш дім, в Україну. Щоб дорватися до владного корита. А там вже накатана доріжка. Грабуй бюджет та підприємців, та ховай награбоване в офшорах.
          Але, з Кличком все зрозуміло. Я не можу зрозуміти людей, які готові за це чудо голосувати. Я завжди був проти приходу Кличка до влади. За цей час ніхто не зміг мені довести будь-яку, хоч мінімальну користь для країни обов'язковість його присутності в керівництві державою. А якщо враховувати його українофобські вислови, то його взагалі не можна допускати до влади в Україні.
          Я ще можу зрозуміти люмпенів та зелену молодь, які будуть голосувати за нього. Люмпенів, тому що вони люмпени. А молодь, тому що там в голові тільки пиво.

          Але не можу зрозуміти інтернет-користувачів. Прийнято вважати цю публіку найбільш продвинутою. То звідки ж ці інтернет-люмпени? Ну, з прихильниками партії регіонів все зрозуміло. Там на генному рівні повний колапс. Їх тільки могила виправить.

          Я не можу зрозуміти як ці удари по голові, дісталися не тільки його адресату, Кличку, а і мережевим хом'ячкам? Я нікого не хочу ображати. В мене нема наміру стверджувати, що я розумніший за них. Більше того, до багатьох з тих, хто збирається голосувати за УДАР, мені дуже далеко. І за інтелектом, і за освіченістю. То чому ж вони не здатні проаналізувати звичайні інформаційні стрічки? Для цього не потрібно бути семи п'ядей у лобі. Вбийте, не можу зрозуміти. 

          І я розриваюся між двома полюсами. Коли критикую Кличка, коли розповідаю про всі його подвиги, то тих, хто вирішив за нього голосувати, це чомусь озлобляє.  В той же час і мовчати я не можу. Оце, що я зараз написав, це як виглядає, як критика, чи як обливання брудом, чи як агітація, чи як щось інше? Хоча, як би це не виглядало, це мої думки, і я як зміг, так їх і виклав.

          На останок, дійсно агітаційний листок.

          

Alarm!

До виборів залишилося 4 дні.

Всегда!!!

Рибалки.

Україну - в нокаут!

Межигірський скелет у шафі.

З любов'ю.

Межигірській онаніст

Дилема...

Кличко. Актив-пасив.

Застукают нас...

В Корею...на нову батьківщину...

Чорний гумор...а може ні...?

Обличчя(Face, Gesicht, лицо) Кличка.

Журналістка Народставитьпитаннявлоб, з інтернет-газети "Було-не-було", зустрілася з лідером партії "Удар" Віталієм Кличко, і взяла в нього інтерв'ю. Ось воно, до Вашої уваги.

- Здравствуйте, Віталій!
- Здравствуйте, рад Вас видеть!
- Якщо Ви не проти, ми будемо розмовляти державною мовою.
- Так, я очень даже не протів...не проти.
- Добре, і ще одне, Ви не проти, якщо будуть гострі запитання? Навіть дуже гострі....
- Ні, давайте всі...
- Добре, спочатку питання, що стосується Вас особисто, Вашого родоводу.
- У Вас українське прізвище, і дід Ваш був українцем, а ось у Вас, вже мало що залишилося українського. Ким Ви себе вважаєте? Ваш батько, галахічний еврей, мама, руськая. Зрозуміло, коли трапляється така каша у родоводі, людина сама визначає, хто вона. То Ви визначилися, хто Ви?
- Я гражд...громадянин України, громадянин своєї країни. Какой вопрос Ви задаете?
- Я запитую не про громадянство, я запитую про етнічну приналежність. Давайте не так. Ви вважаєте себе українським боксером чи якимось іншим?
- Ні в коем случае не европеоід побив.. виграв у негра. Я одну таку річ хочу сказати, не треба Кличка перекрашувати в якісь кольори..я підтримую демократичні цінності...
- До чого тут демократичні цінності, я про національність запитала. Таке враження, що Ви або не зрозуміли питання, або боїтеся сказати, що Ви українець, єврей  чи хтось інший. Добре, наступне запитання.
- В одному інтерв'ю Ви образили всіх українців, назвавши героїв, які воювали та гинули за звільнення України, фашистами. Можливо, Ви не знаєте, що ці люди боролися проти окупантів, будь-то німці чи руськіе. Якщо і правда не знаєте, то навіщо ображаєте цілу націю?
- Я не так сказав, я сказав, що всі, хто надел фашистську форму, той пофарбував себе в той колір, в який пофарбував.
- Вибачте, я повторюся. Ви і правда не знаєте, що в УПА був свій, власний однострій? Німецьку форму носили вояки дивізії "Галичина". Але, це ні про що не говорить. За цією аналогією Ви і Штірліца можете зробити фашистом.
- Ні, ну Штірліц одягнув цю форму, щоб боротися за звільнення своєї країни, тоді Радянського Союзу....
- Так само і українці одягли однострій дивізії "Галичина", щоб боротися за звільнення України.
- Ну там ето...Познер...я йому....він....е-е-е...я не хочу ізобретать велосіпед...
- Вигадувати велосипед...
- Ну да....
- На один боксерській поєдинок в Києві, вірніше, в Броварах, Ви запросили Кадирова. Я вже не кажу, що цю людину не приймають в цивілізованих країнах, тому що, він звичайний бандит, а до того ж від нього були відверто антиукраїнські висловлювання на кшталт того, що України, як країни, не повинно бути на мапі світу. Ви що, підтримуєте таки його погляди?
- З цього приводу я не даю коментарі.
- Я знаю, але як розуміти цю відмову? Я більше схиляюся до того, що ця відмова є підтвердженням Вашої прихильності до таких висловлювань Кадирова. Зайве тому підтвердження Ваш останній бій, який Ви провели в Москві. Не в Україні. Цим Ви, в чергове образили українців. Тільки не кажіть мені, що Вам не дозволила влада провести його в Україні. Ми не на мітингу, і я не легковірний, а обізнаний виборець. І не тільки цей факт. Таких фактів багато. Наприклад, Ви голосували в Київраді за перейменування вулиці Мазепи, на догоду моськовським попам...і ще багато Ваших "подвигів", всі не перерахуєш.
- Я люблю Україну....з 84 року живу в країні...Україні...ну і ето...я....
- До речі, Віталію, я раніше з захопленням очікувала Ваших боїв, а зараз, дивлячись на них, я сміюся. І не тільки я, дуже багато моїх знайомих. Ви не боксуєте, Ви тікаєте від сутичок. Професійний бокс, це, перш за все видовище, шоу. Зрозуміло, що це Ваш заробіток, але так відноситися до своїх шанувальників неприпустимо. Таким чином Ви їх всіх невдовзі розгубите.
- Професійний бокс, це великий та складний організм. Щоб залишитися на його вершині, треба докласти багато зусиль. І я не хочу ізобретати велосіпед...
- Вигадувати...
- Да, вигадувати велосіпед...
- А Ваш бій з Чісорою. Після того, як він ударив Вас на зважуванні та плюнув в обличчя Вашому брату, я думала, що Ви розмажете його по підлозі. Але нічого не сталося...Ви так само продовжували уникати справжнього бою. Більше того, побачивши Вас біля Українського дому, під час відомих подій, в оточенні восьми охоронців(навіть Яценюк був там без охоронців), та ломающего комедію перед камерами, Ви дуже сильно упали в моїх очах.

- В мене склалося враження, що Ви, пробачте, боягуз. І боягуз цинічний. Не знаю, яка у Вас мета, але задля її досягнення Ви використовуєте брудні засоби. Чому Ви так дієте? Адже в першу чергу це шкодить особисто Вам.
- Не знаю, що Ви бачили, але, мені на самом деле тоді, потрапив газ в очі.
- Можливо, але якщо той же Тягнибок був у вирі подій, то тому є і фото-і відео підтвердження. У Вас же, окрім цього посміховиська, більше нічого нема. Добре, давайте вже до політики.
- Давайте.
- Віталію, Вас можна сміло назвати політиком-невдахою. В свій час, в 2002 році, Ви були на підтанцовках у свого друга, Бакая, агітували за нього, як за кандидата в депутати. Це не допомогло Бакаю. Потім, вже Ви особисто, очолили список ПРП-Пора на виборах в Раду. І там пролетіли. Два рази балотувалися на пост мера Києва, знов фіаско. Зараз Ви купили партію "Нова країна", перейменували її в УДАР, і знов рветеся в політику. Навіщо вона Вам? Вам замало грошей? Ви же не політик.
- Дякую за Вашу запитання. Я хочу змінити країну.Я був в багатьох країнах, бачив, як живуть люди, і ми можемо не колись у майбутньому побудувати цивілізовану країну, а зараз.
- А чому Ви вирішили, що саме Ви повинні змінити Україну? Ви не знаєте історію України, Ви не шануєте її героїв, Ви надаєте перевагу аудиторії окупаційної країни для своїх боїв, ніж, власне,  аудиторії України. Більше того, щоб бути справжнім політиком, треба пройти довгий шлях. Від рядового члена партії до визнаної особистості, як членами партії, так і громадянами країни. А поки що, складається враження, що Ви банально шукаєте собі тепле містечко на спортивній пенсії. Купили партію, призначили самі себе її начальником і зараз рветеся до головного, доступу до бюджету України. Ви нічим не відрізняєтеся від тих же комуняк та бандитів.
- Ну чому, я вже довгий час працюю в Київраді. Є досвід.
- А що Ви там зробили? Окрім потурання моськовськім попам? Єдине, що в мене залишилося в пам'яті, так це безліч гучних заяв, що Ви подаєте в суд на те, чи інше рішення Київради. Або на Черновецького. Всі ці Ваші подання регулярно закінчувалися великим пшиком. Коли Ви з'являєтеся на якомусь заході, організованому громадою, кияни вже скандують - "Прийшов, засвітився та пішов".
- У нас є мета і ми наполегливо йдемо до неї. Ми побудували потужну команду і вже маємо гарні результати. Здаватися ми не збираємося.
- А які результати? Ті, що здобуті ось таким чином?

- І те, що Ви, разом з Наталею Королевською, яка своєю "мрією" вже задовбала всю країну, харчуєтеся з однієї стайні, видно неозброєним оком.

- Для людей, які уважно слідкують за політичним життя в Україні, не секрет, що Ви є проект влади. У вас чудові відносини з Януковичем. Порядна людина ніколи не опуститься до  холуйських, принизливих привітань з подарунками рецидивісту Хаму. Ви, не гидуєте цим. За моїми спостереженнями, у Вас тісні стосунки з Сашей-стоматологом, який в пограбування країни вже починає перевершувати батька.

Вітя та Віталя. Все путем.

- Це дивно, але Ви, майже клон Януковича. Янукович грабував людей на вулицях, в туалетах, Ви займалися в свій час рекетом. Янукович займався крадіжками на підприємствах, де працював, у Вас також були якісь махінації з квартирами спільно з київською владою та Бакаєм, якій займав різні державні посади. Янукович туп, як валенок, і Ви також не відрізняєтеся могутнім інтелектом. Янукович купив собі звання профессора, і Ви також купили собі ступень доктора(що його, що Вашу дисертації, ніхто не бачив). Гидко цитувати Герман, але коли вона сказала, що Ви нагадуєте їй Януковича в молодості, то я з нею погоджуюся. Едине, що поки що не співпадає, так це те, що Ви ще не сиділи в тюрмі, як Янукович. І це все люди бачать. Так, за Вас проголосують люди, які не цікавляться політикою(просто бренд Кличко тут спрацює), недалекі люди, просто лохі. Але це ненадійний контингент. Як Ви збираєтеся розширювати свою електоральну базу?
- Я впевнений, що політики повинні відстоювати інтереси всіх регіонів і чути кожного....
- Десь я вже це чула....
- Що саме?
- Чути кожного...
- Ось я кажу. У нас багато питань, які політики використовують для того, щоб підняти окремий рейтинг, популяризацію у якійсь групі, зачіпають болючі проблеми, які розколюють Україну, додаючи собі авторитету у будь-якому середовище.Такі питання, це питання минулого.
- До речі, а скажіть, будь ласка, чому у Вас нічого не вийшло з Гриценком? Чому Ви не об'єдналися?
- Ну, Гриценко не захотів приєднуватися до нас доти, доки ми не позбудемося тушек та кримінала в партії та в списку.
- Ну, і.....?
- Що, "ну, і...?"
- Спростування...
- Яке спростування?
- Зрозуміло...я ж кажу, що за інтелектом, Ви і Янукович, сіамські близнюки....
- Це добре, чи погано?
- Хай виборці вирішують. В мене до Вас наступне запитання. Весь цивілізований світ встав на захист Юлії Тимошенко. Всі безумовно визнають, що це політичні переслідування. Ви, за Вашими словами, прагнете до цього самого, цивілізованого світу. Але, в цьому хорі цивілізації, Вашого голосу не чути.Ви ніколи не приходили на ці ганебні судилища, які влаштував Янукович, щоб хоч би своєю присутністю підтримати Юлію Тимошенко. Більше того, Ви навіть опустилися до заяв, що Тимошенко знаходиться за ґратами заслужено.

- Віталію, Ви хоч усвідомлюєте, що ця маленька жінка, одна протистоїть банді садистів, мародерів, ґвалтівників та крадіїв? Всі Ваші перемоги над величезними мужиками не варті бою, який дає Юлія Тимошенко цій зграї покидьків. Ви як боєць, в порівнянні з Юлею, пігмей, клоп, воша. І з такою своєю гнилою позицією Ви розраховуєте на довіру та повагу виборців, громадян України?
- Не можу зрозуміти, це Ви хаміте мені, чи намагаєтеся образити....
- Так, пане Кличко, Ви не зрозумієте...не зрозумієте, що я кажу Вам елементарні речі, без дотримання яких з Вами не те що розмовляти, з Вами вітатися не будуть в тому самому цивілізованому суспільстві, яке Ви, начебто ставите собі за мету, побудувати і в Україні.
- Ну добре, давайте закінчувати.
- Так, закінчуємо. На останок в мене до Вас буде прохання. Віталію, будь ласка, не виступайте перед людьми. Я навіть не маю на увазі інтерв'ю, які Ви даєте журналістам, наприклад ось це -Ляльководів за Віталієм Кличком немає , там постраждав тільки Портніков, який слухаючи Вас та намагаючись втриматися від сміху, мабуть заробив собі пупкову грижу. Я маю на увазі ось такі зустрічі, і особливо з дітьми, як в даному випадку -

- Це діти. Своїм невіглаством, своєю неосвіченістю, своєю неграмотністю, Ви наносите їм травму. Ви ламаєте їхній психотип. В них може скластися враження, що такі люди, як Ви, і є справжні політики. В нас і так зараз дорвалися до влади бездарі, покидьки, клептомани, а якщо і Ви внесете свою лепту, то тоді на Україні можна ставити хрест. Дякую Вам. До побачення.

- Дякую і Вам. До побачення.

p.s.Звісно, це не справжнє інтерв'ю. Це глибока, прискіплива аналітика, відформатована під інтерв'ю. Хоча в ній присутні і оригінальні висловлювання пана Кличка з усіма стилістичними та орфографічними особливостями. Призначення цієї аналітики полягає в тому, щоб прочитавши та намотавши її на вуса, громадяни України сіли на канапу, подумали думу, і тільки після цього пішли на виборчу дільницю робити свій вибір. Вибір для своєї країни. Вибір для своїх дітей. Безпомилковий вибір.

Україна в небезпеці! Час мобілізації в УПА!

Брехня синюшної кодли

          Можливо Ви, якщо не бачили, так чули, рекламу голубих пі муздаболів, як помаранчева влада начебто керувала п'ять років країною.По-перше, що таке помаранчева влада? Помаранчевий колір був у Дрища. А що таке Дрищ? Це крадіжка ним, цим самим Дрищом, у нас, справжніх власників, Межигір'я, та передача з рук, його, Дрища, в руки майбутнього володаря золотого унітаза,  Підораса Ананаса. Виходить, до помаранчевого кольору додалося лайно і він перетворився в голубий. Ним досі і є.

          ПРдуни! Чому цю правду не кажете?

          Хоча, зрозуміло, що ви, козли безрогіе, не Дрища маєте на увазі. Він ваш. Як і ви, весь в лайні.Ви маєте на увазі Юлю. До якої вам, як до неба. Вона за гратами, а ви досі всцикаєтеся від переляку при згадці її імені. Ходите зі взводами охоронців. Власне, Юля не стала би ганятися за такою швалью. Це у вас вже дах починає їхати. Один одного починаєте боятися. Ну і нас звісно, народ. І вірно робите.

          Але я не про це. Так що ж ви брешете, що Юля була п'ять років при владі?

          Я навмисно зробив цю таблицю великою, і літери з цифрами також великими. Щоб не крутили своїм смердючим носом, та не розповідали. що у вас одні окуляри на всіх, і ви нічого не бачите. Дивіться... 

          Тільки Юлія Тимошенко варта того, щоб написати повністю її прізвище та ім'я по-батькові. Я би написав як треба і Еханура з Ананасом, але це все ж таки документ, тому вистачить і прізвищ.
          І це я ще мовчу, що у Юлі не було більшості, завдяки вашому помаранчевому козлу Дрищу. Мовчу яка влада була в неї в Кабміні, де половиною його складу керував той самий голубий Дрищ.

          Багато ще чого можна згадати, але мета цього мого поста була показати, скільки насправді часу була Юля при владі. Додам тільки, відносної влади. Але, і цією, обмеженою владою, вона змогла розпорядитися в сотні разів краще, ніж це ви, мудачье синежопоє, робите зараз. Хоча, що я кажу, ви не розпоряджаєтеся владою, ви тупо та беспредельно грабуєте країну, грабуєте народ.

          Ви хоч озирніться назад. Там до вас піздец підкрадається, дуже величезний....

Dumb and Dumber in Ukraine

Давно там сидять...

Синій рай

          Якщо подивитися уважно на цей, що пестить погляд, напис, то ми побачимо, що в середині літери "А" щось ховається. До болі...ні, до люті знайоме. А якщо ми візьмемо подозрітельну трубу, та спробуємо  за її допомогою, роздивитися що ж там таке, то побачимо, що там написано - "Партия регионов". 
          А ще більш прискіпливі, особливо ті, хто крокує стопа в стопу з Шерлоком Холмсом, вивчивши та озброївшись його дедуктивним методом, звернуть увагу на те, що цвяхи, якими прибитий цей напис, є золотими. Погодьтеся, це аж ніяк не кореспондується з образом начальника цього, всім відомого та шанованого, закладу. І одразу, після такого скрупульозного аналізу, у аналізатора з'явиться така думка:"щось тут не так". А якщо не так, то він не буде совати свого носа туди, де щось не так, і внаслідок таких підозрілих висновків, трішки нахилить голову вліво(зазвичай вліво нахиляють, але можна і вправо), плюне, та піде собі далі.
          Звісно, це не означає, що всі решта - геть дурні, і лізуть туди, куди не треба лізти;ні, просто дехто з них дуже неуважні(не дарма про геніїв кажуть, що вони не від світу цього), або заклопотані життєвими проблемами, і їм нема коли розгадувати такі ребуси, або, м'яко кажучи, дуже довірливі.
          І ось, один мій знайомий(не довірливий, а неуважний), йдучи по вулиці Життя, побачив цей напис. Що було далі, спробую з його слів зараз викласти.

                                                                                                        Синій рай

          Йду я собі по вулиці, як написано вище, Життя. Йду, як всі, нічим не відрізняюся. Пинаю каштани, пластикові пляшки, оселедця з'їв в кафе, постояв подивився, як мусора метелілі якусь бабусю, що продавала помідори, сфоткав потім ці помідори, які у розчавленому вигляді дуже нагадували мені шедеври Пікассо. Ну, і ось у такому радісному вигляді, я і крокував по асфальту...вперед, у бік обрію, прогресу та мрій.

          І тут раптом, виникає з туману якесь скупчення народонаселення. Власне і туман був раптовий. Світило сонце, потім місяць, все було прозоре, а тут - бабах!, туман. Але туман, це таке, туманна матерія, а ось скупчення, це вже конкретно, можна помацати. Я вирішив з'ясувати, чого це так сталося та підійшов ближче.

          Чим ближче я підходив, тим довшим ставало це скупчення. Воно якось витягувалося у довжину. В решті-решт, це скупчення, при наближення до нього, перетворилося в довжелезну чергу. Черга стояла до якоїсь споруди, яка нагадувала сортир, що в селі ставлять, на дворі. І ось, на цій самій споруді-сортирі, і висіла ця вивіска.  

          Черга рухалася дуже швидко. Кожні дві-три секунди двері в цій споруді відчинялися, і туди заходила наступна людина. Да, і люди були якісь дивовижні. Хоч вони і були одягнені по-різному, але вираз обличчя у всіх був однаковий. Це було щось середнє між байдужістю, переляком, та агресією. Все відбувалося мовчки. Хоча мені здавалося, що дехто з них таки рухав губами, але нічого не було чути.

          Ну, я постояв так десь хвилин з десять, поспостерігав, потім знов подивився на той напис, і тут в моїй голові хтось прошепотів, - і я чітко розумів, що це не мій голос, і не мої думки, - "йди ставай в чергу". Я пішов і встав. Поки я йшов до кінця черги, та власне і весь час, що я в ній перебував, час від часу лунала ось ця музика, хоча до того, як пішов ставати в чергу, я її не чув.

          Дурдом який-то, - подумав я. Цей одноакордний музон чомусь нагадав мені одного придурка, який на одному ток-шоу розповідав про "одна палка, два струна, я хазяїн вся страна". Він такі став її хазяїном. Та і досі ним є. Щоб він здох, падлюка.
          Ну, ось з такими думками я дістався кінця черги, ну і став... останнім. Тільки став в чергу, і хотів набрати повітря в легені та важко зітхнути, як, я аж здригнувся, поряд зі мною з'явився який-то дивовижний суб'єкт. Він був в міліцейському кашкеті, в фуфайці, з-під якої виглядала брудна майка, в спортивних штанях та в'єтнамках. В руці він тримав величезного ножа, а на плечі лежав ствол від танкової гармати(я служив в танкових військах, і знаю її, це нарізна 100-мм гармата). Звісно, її не те що підняти, її поворухнути не може одна людина, але мене це чомусь не здивувало.
        - Тобі чого? - запитав я його.
        - Нічого....тебе охороняю...
        - Від кого?
        - Від тебе.
          Так,- подумав я.- Піду я, мабуть, по своїх справах, - і пішов...вірніше зробив спробу піти, але в якій-би бік я не намагався зробити крок, на моєму шляху завжди стояв цей, в кашкеті. Ні обійти його, ні зсунути з місця, мені не вдавалося. Поштовхавшись таким чином деякий час, я таки залишився в черзі. Озирнувшись назад, я побачив довжелезну шеренгу людей, які вибудувалися за мною.Їй не було кінця.
         - Чуєш, - звернувся я до свого цербера.- А навіщо ти гармату тягаєш?
         - Це не гармата, це ствол. Я продаю його...купи...ствол...
          Я не став відповідати, і вже решту часу, поки рухалася черга, мовчав і більше не намагався ретируватися.
          І ось, нарешті я дістався до сортиру(принаймні він так виглядав), подивився на напис...але її вже не було, - Блін, що за херня! - вдарило мені в голову, смикнувся назад, але в цю мить дверцята сортиру відкрилися, і мене, наче засмоктало в середину.
          Що було далі, неможливо описати звичайними словами, навіть наша абетка не підійде. Відбулася якась інверсія, інверсія всього, і мови, і середовища, і подій, які там відбувалися. Наприклад, зараз світить сонце, навколо світло і ми все бачимо. Якого кольору це світло, ми і не замислюємося. Там же, куди я потрапив, було темно, як в печері, але це "темно" було синім, і в той же час все було дуже добре видно. Це важко передати словами. Одного разу, мені здалося, що я помер, що так виглядає смерть та життя після неї...або з'їхав з глузду та перебуваю в якомусь паралельному світі, але сприйняття, міркування, висновки, які я намагався робити, залишилися в тому стані, в якому вони перебували до того, як увійшов в цей світ...або, в це життя...навіть зараз я не можу зрозуміти, а де ж справжнє життя, там, чи тут...а може і не життя, а просто якесь сканування того, що бачиш.
          Ну ось, дверцята за мною зачинилися. І не просто зачинилися, а грюкнули з такою силою та гуркотом, наче то були чавунні грати, хоча з того боку я чітко бачив, що вони зроблені з дощок та оббиті ДВП. І я опинився в повній темряві, яку бачив, і яка була синя. Ця темрява якось обволокла мене, було таке враження. що це не я рухався, а темрява рухала мене.
          Поки я намагався зрозуміти що я, куди я, навіщо я, прямо переді мною, з цієї темряви поступово матеріалізувалося якесь чудовисько. Воно було з однієї голови, стояло на вухах, вуха були взуті у страусові черевики(не знаю, чому я вирішив, що страусові, але воно якось само так вирішилося, і вирішилося досить безапеляційно). В голові, хоча вся ця фігура і була суцільна голова, стирчала сокира, яка чомусь мене не здивувала і складала досить гармонійне враження, - як дипломат в нашій руці. Очі у цієї фігура були на лобі, їх було три. Там де в нас очі, в неї був рот, навіть два. Замість рота там знаходився анальний отвір, а там, де повинні бути вуха, було два носа. І ще один ніс був на підборідді, тільки він там знаходився до гори дригом. Замість носу, був ще один рот, більший за ті два, що на місці очей.  Шевелюра в неї росла не зверху, а на підборідді.

          Оце воно з'явилося і стоїть переді мною. Я навпроти. Так ми стовбичили один навпроти одного хвилин п'ять. Нарешті він...чи воно...важко було визначити, каже:
        - Чого мовчиш, кажи пароль
        - Який в біса пароль? Ти хто?
        - Пісню чув, коли стояв у черзі? Ось і пароль
        - Так я там нічого не зрозумів, то, здається, татарська мова була...
        - Пароль не в мові, то розповідалася моя програма, а в тому, що ця пісня тобі нагадала
        - Ну як що, придурка одного, який казав, - "одна палка, два струна, я...
        - Стоп! Оце і є пароль. Даю відгук - "Я хазяїн вся страна". Заходь, будь як вдома. Зараз дам тобі роботу.
          Тут в мене все зупинилося. Без перебільшення. Навіть кров припинила свій рух. Було таке враження, що я розчинився в цій синій темряві. Що ж це таке, - подумав я.- Начебто живий, начебто в голові думаю, і в той же час мене нема.
           Не знаю що, можливо те, що в мене ще залишилися мої думки, але поступово я повернувся до свого звичного стану. Ще треба зауважити, що розмова відбувалася на якійсь тарабарській мові. Наприклад фраза "заходь, будь як вдома" була сказана цією фігурою так - "вдома як, заходь будь", причому слово "вдома" було сказано навпаки - "амодв". І так все решта. На диво, я все розумів. І відповідав так само, хоча думав нормально. І ця придуркувата мова також здавалася нормальною. Я міг би і зараз викладати своє оповідання тією мовою, але, боюся, ти нічого не зрозумієш.
          Ну, думаю, що робити, давай з ним порозмовляю, можливо зрозумію що до чого, і як мені далі діяти.
        - Так що, ти і є...
        - Ага, я янукович. Що ти вмієш робити? Хоча це не важливо.
        - Яка робота, там написано, що це рай. А в раю дерева, між ними ходять, кусають яблука, їдять манну небесну
        - Ну вірно, це мій, особистий рай, рай януковича. І дерево тут одне, мешкає на ньому мій помічник, кровосіся, бачиш, він сидить там, кістки обгодує. А всі ходять навколо мене, яблука дають мені кусати, манну небесну мені носять.
        - То ти так би і написав, - "Рай януковича". Навіщо обдурюєш людей?
        - А де ти бачив, щоб було написано, що рай чийсь? Рай петра, чи рай матфея. Кругом просто рай. Просто треба уважніше дивитися, що там написано і як оформлено. Той, справжній рай, він один, і напис та його зовнішній вигляд неможливо підробити. А те, що ти лох і клюнув просто на слово "рай", то це твоя проблема. Але не хвилюйся, тепер в тебе не буде ніяких проблем. Я відміняю всі твої проблеми, тепер в тебе будуть тільки мої проблеми.
          Ну гад, - думаю.- за лоха мене тримає. Хоча справи, бачу, хренові.
          В цей час, почувся тупіт, наче загін конів біг. Він ставав все гучніше та гучніше. І ось, з туману виринув якійсь чолов'яга, одежа на ньому була вся розідрана, обличчя все у крові. За ним з'явилася юрба якихось, чи то бомжів, чи то ряжених. Вони були схожі на того суб'єкта, що мене охороняв в черзі. На головах в них були, в кого міліцейські кашкети, в кого гестапівські, хтось був у шапці-ушанці, хтось в брилі. У руках, вони розмахували, хто ножем, хто бітою, хто залізною трубою. Вся ця кодла гналася за тим бідолагою. Гналися мовчки.
          Янукович, навіть і оком не поворухнув в той бік.
        - Не звертай уваги, цей мудак не хотів віддати мені свої заощадження. Хоча вони не його, а мої. І я довів це в суді. А він все рівно не віддає.
        - Так тут суд є? А де він?
        - Ось, перед тобою. Я і є суд. Чесний, справедливий та гуманний.
        - Нормально. Весело тут в тебе. А які тут закони діють? Чи є вони взагалі?
- Звісно є. Всі закони, які є в світі, тут діють. Навіть Декларація прав людини. Наприклад, стаття 5 в цій декларації, - "Ніхто не повинен зазнавати тортур...". Я повністю її дотримуюся. Якщо в тебе прізвище "Ніхто", і ти зможеш це довести в суді, то тебе і не будуть піддавати тортурам. Якщо не зможеш, то вибач...закон є закон.
          В мене вже не залишилося ніяких сумнівів, що я дуже сильно вляпався. Єдине, що мені було незрозуміло, як я так по-дурному та несподівано опинився в такій халепі. Начебто і нічим крамольним Бога не гнівив. Чому, саме я? Крізь ці свої, невеселі думки, почув, що янукович щось каже.
       - Хочеш знати, як ти тут опинився?Не дивуйся, я вмію читати думки. Ти опинився тут, тому що ти, такий, як я. Ти не людина, ти також янукович, ти частина мене. Пам'ятаєш бабусю, яку гамселили мусора? То були мої люди, також януковичи. Я їх випускаю звідси для пошуку нових януковичив. Вони вже повністю стерилізовані, в них кастровано все, що може ідентифікувати їх, як людей. Мораль, гідність, порядність, співчуття, ну і решта подібних непотрібних та зайвих рис. І коли вони дубасили ту бабцю, ти спокійно спостерігав за цим, ти не захистив її, для тебе це було видовище. Тому, ти, це я. Після цього я напустив туману, ну а далі, ти і сам знаєш.
        - Не можу в таке повірити. Це якась фантасмагорія. Щось подібне є у Кавки. Так то ж література, вигадки.
        - Не знаю Кавку, де він мешкає? Я його знайду та познайомлюся. А ти особливо не хвилюйся. Можливо в тобі ще щось залишилося від людини. Тільки тут ти зможеш це з'ясувати. Але, якщо ти знайдеш в собі людину, то, це я вже з досвіду знаю, ти обов'язково підеш проти мене. Тому, як тільки в тобі почнуть з'являтися ознаки людини, я тебе вб'ю. І ти помреш людиною, а не януковичем. І це для тебе буде втіхою.
        - А що, невже проти тебе нема сили, яка могла би тебе знищити?
        - Є. Можу тобі сказати, ти мені не страшний. Бачиш на дереві серце, проштрикнете кованою трояндою? Це і є та сила. Імені її я тобі не скажу, не тому що тебе боюся, просто, як тільки я його скажу, то одразу помру. І цю силу я не можу вбити. Я можу її тільки нейтралізувати. Вона, ця сила, зможе звідси вирватися, тільки за підтримки людей. справжніх, не таких, як ти. І тоді мені капець. Але я особливо не хвилююся. Ти бачив яка черга була до мене в рай? Тому, скоро всі люди, стануть януковичами. І будуть працювати на мене. Як і ти. Все, щось я з тобою розпатякався. Йди до кровосісі, він дасть тобі роботу.
          Що було далі, можна розповідати ще дуже довго. Спробую стисло. Кровосіся дав мені роботу, прати кожні півгодини шнурок від лівого черевика януковича. Я там бачив майже всіх, хто був і в тому житті, хто був на екранах телевізорів, і розповідав нам, як вони поміняють на краще наше життя.
          Був там ющенко, якій розводив бджіл, та качав мед для януковича.Був кличко, в нього була дуже почесна, як для раю януковича, робота. Він п'ять разів на день натирав до синяви золотий унітаз януковича. І королевська там також була при справі. Стоячи рачки, вона постійно наспівувала януковичу пісню про мрію. І ще багато хто був там. Спочатку я дивувався, а потім звик до цього.
          Але звикнути до свого, такого життя, я не зміг. І тому постійно шукав людей серед всіх цих януковичив, щоб спільними зусиллями, якось спробувати вирватися звідти. В решті-решт, нас таких зібралося п'ять чоловік. 
          Обговорюючи план втечи, всі зійшлися на тому, що вирватися звідси можна тільки за допомогою сили. Для цього нам потрібно було озброїтися. Я знайшов того бовдура, що продавав ствол гармати, ми купили його. Півроку нам знадобилося, щоб навчитися, як зробити з нього зброю. В решті-решт, ми її зробили.
          І як тільки ми озброїлися, навколо одразу стало світліше. Синя темрява почала кудись зникати. Куди йти, ми не знали, тому пішли навмання. Звісно, нас намагалися зупинити ті напівбомжи, напівряжені. Один з нас загинув, ми також вбили декількох переслідувачів. Але, чим далі ми йшли, тим менше їх було, і тим світліше ставало навколо. Нарешті ми вийшли з того туману. Роздивившись по боках, ми побачили ту саму картину, яку кожен з нас бачив перед тим, як потрапити в рай януковича. Перед нами була вулиця Життя, а біля туману стояв той самий сортир з написом "Рай". Біля нього, так само, як і тоді, було скупчення народу. Але вже значно менше. 
          Подивившись один на одного, ми смачно сплюнули, обнялися, попрощалися, і пішли, кожен по своїй вулиці Життя, але вже в одному напрямку. В напрямку здобуття та укріплення тих самих рис, які не в пошані в раю януковича. Це честь, гідність, порядність, людяність, чесність, ну і решта, що властиві ЛЮДИНІ.

          Оце таку історію розповів мені мій знайомий. Хочете вірте, хочете ні. Хто не вірить, може жбурнути в мене каменюку. Але, перед тим, як це зробити, спробуйте знайти в цій історії мораль.
          Щасти Вам!