Янукович вбиває Луценка!!!

   
         Мабуть, істерика тут недоречна. Холодна лють, так. Ви бачите, що цей покидьок Янукович робить з Луценко?


        Повернуся трішки назад в часі. Відбувалася виборча кампанія.Тоді до нас, в Полтаву, приїхали кандидати в депутати. Кириленко, Шевченко, Герасим'юк і ще хтось був.
        Я підійшов до Ольги Герасим'юк, і десь з п'ятнадцять хвилин розповідав їй, що Луценка не треба брати в команду, що він зрадить, що він такий-сякий. Ольга м'яко мені заперечувала. Звісно, я і не очикував, що вона мені скаже, -"так ми викреслюємо Луценка зі списку". Ні, чемно мене вислухала і все.Ну і я пішов собі.
        Зараз я хочу вибачитися перед Юрієм Луценко. Дурень я, Юра, та ідіот. Також хочу вибачитися перед Ольгою Герасим'юк, що ніс тоді всю цю нісенітницю.


       Так, це було. Визнаю, був неправий. А що зараз відбувається? На очах у всієї країни, у всього світу, Янукович повільно вбиває людину. 
       До цих тварин у владі, в мене питань нема. Це майбутня їжа для Люцифера.
       В мене питання до самого себе. В мене питання до всіх нас. Що відбувається? Чому я, ми, мовчимо? Чи розуміємо , що наступними будемо ми? 
      Люди, збагніть, на наших очах вбивають людину!!!
      Таке в свій час робили фашисти, робили комуністи. І так само люди мовчки спостерігали. Потім вже вбивали тих, хто мовчав.


      Я не знаю, що робити, але щось треба робити. Вбиваючи Луценка, Янукович вбиває нас. В решті-решт, ми здатні себе захистити, чи ні? Особисто я, готов до будь-чого. Акції протесту, так акції протесту. До зброї, так до зброї. Але не можна бути пасивними спостерігачами. 
      Якісь моральні збоченці знущаються над всією країною, а нам наплювати. Нас вбивають, а нам наплювати. Нас морять голодом, а нам наплювати. Нас грабують, а нам наплювати.
      Для дебіла-крадія Януковича, всі ми, вся країна, це колективний Луценко. Кожен з нас, це Луценко. Ми стоїмо в черзі. Але, ми, чи не бачимо, чи не хочемо бачити, що ця черга веде до дверей газової камери.


      Так хто ми? Самогубці? Хто ми, раби, чи гайдамаки? Чи маємо ми гідність? 
      Чи ми боягузи? Боїмося скажених псів, яких просто треба знищувати.


      Хочеться писати та писати. Але емоції б'ють через край, і не дають сконцентруватися власне на тексті. На додаток до відсутності в мене літературного хисту.